так хочу я

З тобою я, а чи без тебе

Повір: живу ,бо жити треба

Не знаю – де беруться сили

Та бачать люди—я щаслива.

А  хочу я ,не так багато:

Грошей, кохання, власну хату,

Жіночого  простого щастя,

Так хочу я. Мені це вдасться.

*******

  Плаче день сьогодній,

Падає дощем

Моросить холодний

 Викликає щем.    

        Від тривог і суму

        Нема забуття

        І важку цю думу

        Маю все життя.

  ================

Як хочеться почати знову

Як хочеться  почати знову

Із чистого листа своє життя.

Без злого, без байдужого, чужого,

Без сліз, помилок, каяття.

Як хочеться кохати щиро

На все життя, на все життя.

Повірити у казку, в диво,

Купатись в щасті, мов дитя.

Як хочеться—все зрозуміти.

А розпач, муку й пустоту—

Закинути,залишити, забути

Той біль, від зради—самоту.

Я хочу щастя

Летять літа, минають роки.

Їх не вернути з далини.

І часто кажуть: світ широкий…

Та в цім широкім , стрілись ми.

І защемить душа в чеканні,

Мов птах в бездонній вишині,

Як бачу очі ті жадані,

Що в серце дивляться мені.

А я вся тягнуся до тебе:

Така податлива й проста.

О Боже, не суди, не треба.

Я не бездумна, не пуста.

Я хочу щастя трішки мати.

Хоч раз зігрітись, чи згоріть.

І хай це гріх—в мій вік кохати,

Та ради цього варто жить.

І хай мене не судять люди.

Така я а світі не одна.

І кари більшої не буде,

Ніж та, що вибрала сама.

Я пишу вірші............

Я пишу вірші, пишу вірші—

Іноді гарні, часто  гірші.

Свій біль і смуток і тривоги,

Своє життя, свої дороги:

Вкладаю щиро на папері,

Відкривши музам, навстіж двері.

Я пишу вірші , мов молюся:

Я не зламаюсь, не зіб’юся

Несуть свій біль за днями дні,

Чому ж не легшає мені?

Так хочу скинуть на папір

Свою тугу, мов камінь з гір.

Я знаю , як зрада болить

Я знаю, як зрада болить

І як б’ється туга у груди,

Що, здається ,настане мить—

І боліти нічого не буде.

Просто роки мої вже не ті,

Коли все починають знову.

Я  достатньо прощала вжитті,

Довіряла твоєму слову.

Я стомилась чекати біль,

Я стомилась прощати зради.

Ти у мене не цукор—сіль,

Я глуха на твої «серенади»

Знаю я, що за кілька днів

Ти плюєш на свої обіцянки.

Що для тебе мій розпач гнів?

Важливіші свої забаганки.

І живеш ти ,немов у сні,

І шукаєш все ту єдину.

І збрехавши щораз мені:

Ти смієшся з дурепи в спину.

Я б хотіла.......

Я б хотіла з тобою розстатись,

Щоб ніколи не зустрічатись,

Щоб не бачити і не чути,

З серця вирвати і забути.

Я б хотіла, щоб наші долі,

Розійшлися, як вітри в полі.

Я б хотіла би жити різно,

Я б хотіла…

                На жаль вже пізно.