Я -- жінка

 А я – не  ніхто!

Я – жінка!

Всесвітня частинка

І світу – краплинка .

А я-- не  ніхто!

Я – Мати!

І горда, що стата

Цим іменем я величата .

А я – не ніхто,

Я – кохання,

Я – ніжність , я – ласка,

Бажання твоє і чекання.

А я – не ніхто!

Я – щастя,

Що легко у  руки

Не кожному дасться.

 А я – не ніхто.

Я є і я буду….

Знайди мене в цьому світі.

Если не имеешь .....

Бессонными    ночами

                Я  о  тебе  мечтала,

Бессонными    ночами—

                Я  за   тобой   страдала.

Ждала   тебя,  желала

                И верила   в любовь.

Я   молча  ожидала

                В  себе  носила  боль.

Но дни  прошли  за  днями…

                Я   стала  понимать , --

Что  то , что  было  с нами

                Любовью   не  назвать.

А были  дни  разлуки 

                И  боль  в  душе  была ,

И  было  все  от скуки ,

                И  было  все  от  зла…

От  без  исходной   злости

                На  всю семью—

Тебя  посмели  бросить!!!!

                Ты  душу  рвал  мою.

Слезами  я  платила

                 Твой  эгоизм  и боль….

По-женски    все простила

                Поверила  в любовь…

Но   только  в  дни  разлуки

                Я  стала  понимать….

Что  если  не имеешь—

                Не  можешь  потерять.

я одиночества очень боюсь......

Я одиночества очень боюсь….

И поэтому, сильно надеюсь,

Что встречу любовь и развею я грусть

И что быть я счастливою снова сумею.

Только где ты , единственный мой…..

Почему мы так долго в разлуке….

В этой жизни тяжелой и злой

Так нужны твои сильные руки.

Так нужна твоя ласка , любовь

И улыбка твоя , и участье ,

Чтоб ушла из души моей боль……….

И оставила место для --- СЧАСТЬЯ.

так хочу я

З тобою я, а чи без тебе

Повір: живу ,бо жити треба

Не знаю – де беруться сили

Та бачать люди—я щаслива.

А  хочу я ,не так багато:

Грошей, кохання, власну хату,

Жіночого  простого щастя,

Так хочу я. Мені це вдасться.

*******

  Плаче день сьогодній,

Падає дощем

Моросить холодний

 Викликає щем.    

        Від тривог і суму

        Нема забуття

        І важку цю думу

        Маю все життя.

  ================

Як хочеться почати знову

Як хочеться  почати знову

Із чистого листа своє життя.

Без злого, без байдужого, чужого,

Без сліз, помилок, каяття.

Як хочеться кохати щиро

На все життя, на все життя.

Повірити у казку, в диво,

Купатись в щасті, мов дитя.

Як хочеться—все зрозуміти.

А розпач, муку й пустоту—

Закинути,залишити, забути

Той біль, від зради—самоту.

Я хочу щастя

Летять літа, минають роки.

Їх не вернути з далини.

І часто кажуть: світ широкий…

Та в цім широкім , стрілись ми.

І защемить душа в чеканні,

Мов птах в бездонній вишині,

Як бачу очі ті жадані,

Що в серце дивляться мені.

А я вся тягнуся до тебе:

Така податлива й проста.

О Боже, не суди, не треба.

Я не бездумна, не пуста.

Я хочу щастя трішки мати.

Хоч раз зігрітись, чи згоріть.

І хай це гріх—в мій вік кохати,

Та ради цього варто жить.

І хай мене не судять люди.

Така я а світі не одна.

І кари більшої не буде,

Ніж та, що вибрала сама.

Я пишу вірші............

Я пишу вірші, пишу вірші—

Іноді гарні, часто  гірші.

Свій біль і смуток і тривоги,

Своє життя, свої дороги:

Вкладаю щиро на папері,

Відкривши музам, навстіж двері.

Я пишу вірші , мов молюся:

Я не зламаюсь, не зіб’юся

Несуть свій біль за днями дні,

Чому ж не легшає мені?

Так хочу скинуть на папір

Свою тугу, мов камінь з гір.

Я знаю , як зрада болить

Я знаю, як зрада болить

І як б’ється туга у груди,

Що, здається ,настане мить—

І боліти нічого не буде.

Просто роки мої вже не ті,

Коли все починають знову.

Я  достатньо прощала вжитті,

Довіряла твоєму слову.

Я стомилась чекати біль,

Я стомилась прощати зради.

Ти у мене не цукор—сіль,

Я глуха на твої «серенади»

Знаю я, що за кілька днів

Ти плюєш на свої обіцянки.

Що для тебе мій розпач гнів?

Важливіші свої забаганки.

І живеш ти ,немов у сні,

І шукаєш все ту єдину.

І збрехавши щораз мені:

Ти смієшся з дурепи в спину.

Я б хотіла.......

Я б хотіла з тобою розстатись,

Щоб ніколи не зустрічатись,

Щоб не бачити і не чути,

З серця вирвати і забути.

Я б хотіла, щоб наші долі,

Розійшлися, як вітри в полі.

Я б хотіла би жити різно,

Я б хотіла…

                На жаль вже пізно.

Що для доні хоче мати

Хоче небо прихилити ,

Хоче бурю зупинити.

Хоче щастя і любові,

Щоб завжди була здорова.

Хоче долю найсвітлішу

І усмішку наймилішу.

Щоб багата і щаслива

Була, донечка вродлива.

Друзів тільки найвірніших,

Світлих днів найщасливіших.

Щоб йшли біди стороною,

Щоб життя цвіло весною.

Чоловік, щоб був єдиним

Добрим був і не ревнивим.

Щоб цінив , любив ,леліяв

Ні про кого більш не мріяв.

Щоб в житті їй все вдалося

Все , що мріє, щоб збулося.

Щастя, донечко й любові

Я бажаю знову й знову.

Чому

Чому трапляються розлуки,

Що крають серце на куски.

Коли стають холодні руки

І різними стають думки.

                Чому стають чужими двоє,

                Що були поруч і кохали.

                Що поєднали серце своє

                Майбутнє мріяли й чекали.

Чому стає колюча мова,

Уста ненавистю палають.

І досить погляду,не слова,

І сльози очі заливають.

                Чому так важко зрозуміти:

                Було усе. Закінчилось. Немає.

                Було б на краще—не зустрітись.

                Так біль голосить, серце крає.

Чому? Навіщо і коли.

Забракло слів і розуміння.

Якої вечорової чи денної пори

В серця вселилось божевілля.

                Чому? Я змучилась прощати

                І правду відділяти від брехні.

                Чекати ,все життя, чекати,

                Щоб вірним був лиш ти мені.

Це ж треба такому статись

Це ж треба такому статись

По-дурному так закохатись

До безтями отак влюбитись

Наче мухою в мед втопитись.

                І все знаю все розумію

                Чую голос і враз… німію,

                Закриваю уста і очі

                І нічого вже більше не хочу.

Чому доля така примхлива.

Ох нещасна я й нещаслива.

Сумніваюсь, караюсь, гину,

Важко нести , але не кину.

                І хрестом це лягло на душу.

                Пересилити себе мушу.

                Боже, дай мені розум ,сили,

                Щоб нелюбим зробився милий.

Пережити гірку цю муку

Подай ,Боже,рятунку руку,

Подай знак,поможи ,як знаєш…

Лиш не кидай: вже він кидає.

                

Україні

Україна терпіла й стерпить…

Її можна до скону бити,

А вона все весною вербить

І продовжує всіх любити.

                Вона щира й багата мати:

                Всіх годує і всіх голубить.

                Вона може останнє дати,

                Заховає, спасе не згубить.

І терпляча вона і сильна.

Зерном, квітом—усім буяє.

Це єдина—моя Вкраїна

Проводжає нас і стрічає.

                І додому ночами кличе,

                І чекає нас щохвилини,

                І тугою чаїною квиче;

                Ми до неї думками линем.

Всі ми діти одної Мами,

Із одного зерна й криниці.

Нас не знищити , не зламати,

Бо козацької ми є міці.

                І хай бродимо ми світами

                Та душа залишилась вдома.

                Ще повернемось ми до Мами,

                До плеча припадем від втоми.

У долі є для нас усе

У долі є для нас усе:

Є зустрічі і розставання,

Є сміх і сльози й каяття,

Останнє й перше є кохання.

                Життя не пестить нас завжди,

                Це не суцільні насолоди,

                Не райські золоті сади

                І не гареми повні вроди.

Життєвий шлях тернистий:

Він повний болю й гіркоти.

Немовби коник норовистий—

То піднесе, то кине з висоти.

                У тім горнилі нас гартує.

                Стаєш, як сталь,або,як сіль.

                І хтось живе,а хтось існує

                Не всіх нараз ламає біль.

Ми всі по—різному щасливі.

Нещасні -- на одне лице

Буяєм на политій ниві

Чи гинемо маленьким озерцем.

                Все доля нам приготувала.

                І дала сили хрест нести.

                Дала надію, щастя дала,

                Дала майбутнє,де є—Ти.

Ти відправив мене у світи

Ти відправив мене у світи,

Послав гроші мене заробляти.

І за гроші мої, почав ти

З молодими себе потішати.

                І не досить одного «прости»,

                Бо слова, це пусті обіцянки.

                І не зможеш ти щастя знайти

                У  обіймах пустої коханки.

Пусто стало мені на душі.

А заплакати сліз я не маю…

Сповідаюсь я в цьому вірші

На папері себе я шукаю.

Терпіння

О Боже,скільки виплакано сліз

І скільки смутку та розпуки.

Який би нарід ще так зміг—

Терпіть за гроші такі муки.

Чом не потрібні ми собі

На тій землі, що так багата,

А гинем, плачемо в журбі

Самі шукаєм собі ката.

Терпіть приниження й насміх,

Циган «сеньйором» величати.

Який би нарід ще так зміг,

Всміхатись лагідно й мовчати.

Талант

Талант. Він є, а може нема.

Талант,як ковток дорогого вина

Нуртує у жилах, бушує у скроні.

Це ,ніжна рослинка в долоні.

А інколи; рветься на волю він птахом

І музи кружляють над дахом.

І хочуться, просто, писати й творити,

Не зникнути в безвість,а щось залишити.

В може це смішно і високо парно,

Нескромно і зовсім негарно.

Шукати талант свій на схилі життя.

У час цей непевний,непевне буття.

Сумніви

Сумніви, сумніви і сумління

Нема їм ні краю,  нема їм кінця.

Любові шукаєм,чи хоч розуміння

І пошук триває – так ціле життя.

Надії, надії і лиш сподівання,

Що робиш все вірно і без помилок.

Чекаєм, шукаєм своє ми кохання

І просимо милості-- у зірок.

Бажання, бажання і віра безмежна,

Що зустріч єдину дарує життя.

Єдиний все знає і дасть нам належне

І зникнуть сумління, і біль й каяття.

Сни

І часто насниться мені:

Маленька батьківська хата—

Там, яблуня у вікні,

Пучечками  сушиться  м’ята.

Там півень червоний в дворі

До гурту курок закликає.

І голос собак та корів…

Дитинство у снах оживає.

Та я не плачу

Себе ми любимо в стражданнях.

Жаліємось і плачем водночас.

Черговий раз було кохання

Й пішло від нас в черговий раз.

Та я не плачу. Я сміюся.

Бо вірю я : ще не пора.

І я ніколи не здаюся

Сильніша стала , ніж була.

Від помилок : стаю, як криця.

Життя люблю—це головне.

І щастя Божая десниця

Мене в житті не обмине.

І хай , що буде : сльози й сміх.

В житті іду я напрямки

На здивування й заздрість всіх:

І не беруть мене роки.

Світ незвичайний і не простий

Світ  незвичайний і не простий,

В нім більше Пекла ,а ніж Раю.

Так хочеться вперед пройти

По тій стежині, що я маю.

На ній себе не загублю

Там мої мрії зацвітуть

Я кожну мить – благословлю:

Аби лиш буть, аби лиш буть.

І хай згорять старі мости

Доріг назад не повертати.

Бо є на світі – тільки ти

І жадоба-- тебе кохати.

І більшого не хочу від життя

Нещирого, чужого,ні , не треба.

Моя Любов—моє дитя

Так довго й слізно прошене у неба.

Сама собі допомагаю

Свій біль,свій розпач і тривоги

Закинути до дідька в ноги.

Здійнявшись гордо, гордо жити.

І не чекати ,а творити.

Бо плач ,не плач на чужині,

Ніхто не милує. О ,ні!

То ж треба думати за себе,

А не чекати ласки з неба.

Шукай роботу, роби гроші,

Для цілі всі шляхи хороші.

Коли я тут, то що ж робити,

Не треба «киснуть», треба жити.

Отак сама себе втішаю,

Сама собі допомагаю.

І стало легше, стало краще..

Я не зламаюся… Нізащо!.

Гіркота й печаль

Розійшлися ми

                І розсталися.

Краще б ми були

                Не стрічалися.

Впав тугою жаль

Гіркота й печаль

                Нам зосталася.

Залишився слід

                Ще душа болить.

Знаю я, не раз

                Ти згадаєш мить:

Все навколо нам  усміхалося

Нам хотілось жить

                Нам кохалося.

А тепер у нас

                Лиш туга й печаль

А тепер у нас

                Лиш розлуки даль.

Розійшлися ми і розсталися

У не добрий час—

                Пострічалися.

І спливуть літа

                Все затягне даль…

Ти уже не той

                Я уже не та

Гіркота й печаль

Гіркота й печаль

                І розлуки даль.

НАДІЯ

Розбилося в друзки кохання,

А може його й не було.

Була лише спроба остання--

І рана для серця мого.

                Нічого в душі не лишилось,

                Лиш з присмаком гіркоти

                З тобою я попрощалась,

                Торкаючись самоти.

І біль стугонів у грудях

В очах хлюпотіла сльоза.

Не плакала я на людях,

Коли ти мене проводжав.

                Я сильна, стерплю , я зумію

                На ноги звестися ще раз.

                І впевнена: Бог за надію—

                Для мене ще дасть один шанс.

РЕВНІСТЬ

Тебе ревную я до сонця,

Що у вікно твоє глядить.

Тебе ревную я до ночі,

Що на твоєму ліжку спить.

 Тебе ревную я до вітру,

Що цілує тебе без стиду.

До сорочки тебе ревную,--

Обіймає у всіх на виду.

Я ревную тебе до ранку,

Що прокинувся разом з тобою.

До простинь і подушок ревную

Бо ти з ними ,а не зі мною.

Я ревную тебе до світла:

Щодня бачить тебе в вікно.

До води й рушника ревную—

Хай це смішно: та все одно.

Я ревную тебе до всього,

Що цілуєш й торкаєшся ти.

Та не зичу нічого злого:

Бути поруч і берегти.

ПРОЩУ

Я все знесу –і горе, і розлуки,

Пройду крізь всі життєві муки…

Лише б твої зрадливі руки

Мене ще раз до серця пригорнули.

Забуду все , закину й не згадаю.

Й будемо  жити, як жили донині.

Бог нам усі гріхи прощає,

То що ж лишається людині.

ПРОЩАННЯ

Ось і все закінчилось

І ця зустріч –остання.

Я махаю рукою,

Як крилом на прощання.

Вже не стрінемось знову,

Бо ми різні й несхожі.

Нас звело у дорозі,

Наче двох перехожих.

Хочеш ти залишитись,

Все спочатку почати.

Та я знаю—не варто

Пережите вертати.

Розійшлися дороги,

Розвелися мости.

Гіркий присмак розлуки

На устах маєш ти.

ПРОСТИ

Прости мені, прости…

Бо більше я не можу

Той біль в душі нести

І сліз пекельну ношу.

Я змучилась, прости…

Зневірилась навіки.

Я знаю : вмієш ти,

Брехати повні ріки.

Стомилась жити так

У зрадах і обманах.

В душі уже не знак,

Уже суцільна рана.

ПРОЗРІННЯ

Життя—це бій з самим собою,

Від перемоги ,радості нема.

Ще переймаюсь я тобою.

Наївна і така дурна.

Ще хочу щось собі довести,

Якісь знайти шляхи,

Майбутнє спільне плести,

Яке для тебе «ПХИ».

Дивуюся! Та чи вартує

Моє дивацтво в ці часи:

За мої гроші ти жируєш

І спиш, і трахаєш,їси.

Та є кінець у цім печальний:

Тобі не віриться? Авжеж…

Мого терпіння потяг  дальній

Рвонув вперед—не доженеш.

ПРО СЕБЕ

Ну,що про себе написати.

І як про себе розказати?

Що я давно , колись, родилася

В селі жила, росла і вчилася.

                Шукала щастя і кохання,

                Що заміж вийшла я зарання,

                Що маю двох дочок вродливих

                І прошу в Бога, щоб щасливих.

Губила друзів і шукала.

І тільки раз один кохала.

Розчарувань було багато

Та не минало й щастя хату.

                Ну,що ще можу я сказати,

                Що хочу, вмію і буду кохати.

                Що чоловік ,не п’є – гуляє,

                Але клянеться,що кохає

Що у життю я – оптимістка.

Звичайна жінка—не артистка.

І навіть тут, в чужій країні

Живу, сміюся і не гину.

                Моє життя—воно єдине;

                Комусь під ноги я не кину.

                Бо маю гордість від природи,

                Незламну волю від народу.

ПОЧАТИ ЗНОВУ

Як п’янко пахне сіножать

І небо шепотить громами.

Тебе чекать, тобі прощать

Стомилася з роками.

Як гарно є, було і буде.

Як затишно з коханим в шалаші…

Я все боялася, що скажуть люди:

Чому,за що і хто кого лишив?

Тепер пройшло усе, з роками

Лишився жаль—що пізно і давно…

Броджу забутими стежками,

Шукаю шлях в чуже вікно.

Ще й досі хочу, хочу мати.

Не тліти хочу, а горіти,

Любити хочу і кохати,

Почати знову, й довго жити. 

ПОДАРУЙ

Подаруй мені ніч

Нехай падають зорі.

Подаруй, щастя мить

І світанки прозорі.

І хай , навіть, це гріх,

Але хочу любити.

І до дідька усіх!

Бо це значить—не жити.

Я БАБУСЯ

Плачу з радості й сміюся:

Боже милий, я бабуся!

Народилось в нас дівчатко

Моє першеньке внучатко.

Дай їй щастя,дай добра,

Дай здоров’я ,щоб зросла.

Я сміюсь від щастя нині

В світ прийшла –нова  людина.

КОРОТКІ

  ================================================

Рветься серце на частини,

Помирає, тужне, гине,

Хоче вирватись з полону…

І від страху я … холону.

----------------------------------------------------------------------

Б°ється біль мені – птахом в груди

Заніміла душа, вже не плаче –

Я ніколи тебе не забуду ,

Я   ніколи тебе не побачу…

-------------------------------------------------------------------

З тобою я, а чи без тебе

Повір: живу ,бо жити треба

Не знаю – де беруться сили

Та бачать люди—я щаслива.

А  хочу я ,не так багато:

Грошей, кохання, власну хату,

Жіночого  простого щастя,

Так хочу я. Мені це вдасться.

ПЕСИМІСТИЧНЕ

Чому все так в житті зі мною:

Щось мрію, щось шукаю-не знайду.

Усе проходить стороною

І як в тумані я бреду.

                Обмани, зради і розчарування…

                Нема початку їм й кінця.

                Лиш перший раз було кохання,

                Все інше так, щось без лиця.

Від  гіркоти душа німіє

І серце б’ється, бо жива.

Не вірю я, нема надії—

Усе обман, пусті слова.

                Боюсь спіткнутись, зупинитись,

                Комусь завдати гіркоти

                Від відчаю, щоб не напитись,

                Не вити щоб, від пустоти.

Так почуваюсь одиноко

Сміюся й плачу водночас.

Черствію я. і рік за роком

Вже до кінця доходить час.

ОТАК ЖИВУ

Отак живу. А мо існую?

Шукала …досі не знайшла.

Вже подих років своїх чую.

То осінь близько , не весна.

                Отак живу. І смішно й грішно

                Борюсь з усім , мов Дон Кіхот.

                Так монотонно, так невтішно:

                Робота, дім ,походи на город.

Отак живу. Чекаю чудо.

Чекаю щастя неземне.

Його нема. Уже й не буде.

Якщо позве то не мене.

                Іноді жаль, проходять роки.

                А  я мов осторонь стою.

                Прислухаюсь… ось чути кроки,

                Що йдуть у хату … не мою.

ОСТАННІЙ РАЗ

Останній раз ти маєш шанс,

Останній раз, згадай про нас.

Згадай усе:дітей, любов.

Нехай несе нас доля знов.

Спільна сім’я була в свій час

Забудь про «Я» , згадай про нас.

Так хоче Бог , дає цей шанс

Один на двох—останній раз.

Тому ,все зваж, про все згадай.

Останній раз. А ні..прощай.

ОСІНЬ

Вже осінь настала, осінь.

Вітер листом мете віражі.

А я ще шукаю й досі

Притулку в чужій душі.

І в цю соромливу пору—

Барвами хвалиться віть,

Чи ж скоро мені, чи ж скоро—

Ім’я твоє від болить.

Уже холодніє небо,

Сивінь падає в траву.

Вже осінь, а я без тебе,

Загублено так, живу. 

ОСЕННИЙ ДОЖДЬ

Осенний дождь стучит в окно.

Осенний дождь твердит одно:

Что не судьба с тобой нам быть,

Что не судьба тебя любить.

                И больно мне не от дождя,

                А больно мне, что не любя

                Искала я души причал—

                Ты не любил, но промолчал.

Листвой  кружась,  ушла любовь

И не вернешь  былого вновь.

А дождь в окно стучит, стучит

И ты,  опять  грустя, молчишь.

                Жестокой быть не смею я.

                Вдвоём с тобой – мы не семья.

                Нас не связала судьбой нить.

                Не знаем мы, кого винить.

А за  окном: осенний дождь…

Так уходи, чего ты ждёшь?

И смоет дождь твои следы

И ты уйдёшь с моей судьбы.

                Ведь знаю я,  и знаешь ты:

                Устали мы от пустоты.

                Вдвоём с тобой – мы не семья.

                И знаешь ты,  и знаю я.

И в такт дождю стучится боль.

Мои слова, как ране соль.

Жестокой быть не смею я.

Вдвоём с тобой — мы не семья.

                Осенний дождь, осенний дождь.

                Так уходи, чего ты ждёшь.

                И смоет дождь твои следы

                И ты уйдешь с моей судьбы.

ОНУЧЦІ

День за днем крокують роки.

Наша Лізонька, нівроку

Повний рочок уже має

Всіх на ноги підіймає.

                Спритна й хитра в нас лисичка.

                Хоче братика сестричка.

                Скучно їй , навкруг всі зрілі,

Всі дорослі , зрозумілі.

От би їй до збитків пару,

То задали б усім жару.

Ви ,батьки,про це подбайте—

Доню, роду , не лишайте.

НОСТАЛЬГІЯ

Я хочу додому до мами,

До рідного свого села.

Дитячих стежок, де ногами

Я вперше в дорогу пішла.

                Вклонитися хочу могилам,

                Припасти до неньки –землі.

                Хай де мене доля носила:

                Та серце й душа у селі.

Заглянути  в вікна до школи

Там юність і кращі роки,

Що їх не забути ніколи,

Всі згадують їх залюбки.

                Згадати я хочу багато.

                Стежками пройтись на зорі.

                Тут вчилася жити й кохати

                І слухати спів солов’їв.

Тут перші цілунки і сльози.

Де вперше пізнала любов—

Там плачуть в ріку верболози

Я бачити хочу їх знов.

                Це стан у душі – ностальгія

                Все було ,пройшло і нема…

                Залишились згадки… й надія:

                Не випито чашу до дна…

НІЧОГО ТОБІ НЕ ТРЕБА

А нам би з тобою радіти,

Що виросли наші діти,

Що ти є у мене, а я у тебе.

Та тільки нічого тобі не треба.

Не треба чеснот, домашнього ладу.

Бо додаєш ти до зради зраду.

Нащо тобі очі що в сумі никнуть,

Коли зовсім інші до тебе липнуть.

Нащо тобі руки,що ласку дарують,

Коли зовсім інші тебе хвилюють.

Мені поруч тебе так важко жити,

На сміх і горе тебе любити,

Тебе любити, тебе кохати

І лиш прощати… і лиш прощати…

НЕХАЙ ДІЙСНІСТЮ СТАНЕ КАЗКА

Загорни мене в ласку й ніжність,

Заховай у своєму серці.

Щоби казкою стала дійсність

І щоб було все—наче вперше.

Вперше були цілунки й сльози

І твоя незрівнянна ласка.

Розжени всі мої тривоги—

Нехай дійсністю стане казка.

Притисни мене міцно й ніжно—

Шепочи всі слова, що знаєш.

Бо кохань не буває пізніх

Воно прийде, якщо чекаєш.

НЕВЖЕ

Дощ плаче тужно за вікном

І ниє серце з муки,

Невже то було тільки сон:

Твої уста і твої руки.

Невже всі мрії і слова,

Що ми собі казали—

Зів’яла осені трава,

Майбутнього не мали.

Тепер у нас є дві дороги,

У кожної своя печаль,

Всій клопіт і тривоги,

Своя біда і навіть жаль.

Тепер у нас єдине небо,

А був донині – спільний дах.

Тепер у нас…та ні , не треба,

Бо правда наша не в словах .

Вона у дітях,що ми маєм,

Вона в чеканні і в журбі.

Ми золото на мідь зміняли

Й зарили горщик на горбі.

НЕ КАЖИ

Не кажи слова любові;

Краще—полюби.

Бо кохання, не у слові

Слів на вітрі не губи.

Обіцяй руками

Ласку без кінця

Нехай буде з нами

Правда, тільки – ця.

Обіцяй  очима

Море теплоти.

Житимем  щоднини 

В щасті я і ти.

НА ЧУЖИНІ

Тут  “ їдем мозками”,стаємо нервозні.

Все ради грошей та заради сім°ї,

А прийде пора і спочинемо в бозі

Нескінчені справи,лишивши свої.

     Тут маєм лиш  ліжко,щоб спати

     І день :контрольований час.

     І мрієм про те, як додому вертати,

     Якщо хтось чекає на нас.

Зруйновані сім°ї,розлучення, сльози…

Бо гроші главніші  за все

Здихнемо лиш стиха: о Боже,

Й заплакане витрем лице.

      Розлізлись між люди”немов мишенята”

      Колись ще  Шевченко писав.

      Навчаються діти,нескінчена хата….

      От дідько б проблеми побрав!

Все гроші і гроші ;їх завжди бракує

Рабуєш,працюєш—просвітку нема

Придбали одне ,а вже інше плануєш…

Глибокий колодязь без дна.

             І маєм так жити—лишень заробляти

             Не думать про себе: про всіх

             Студентів тягнути, купити їм хату.

             Крутитись, вертітись, не чуючи ніг. 

на душі моїй щем

На душі моїй щем

Плаче осінь дощем

І додолу пада жовтим листом.

Дощ сльозою біжить

І здається в цю мить

То розсипало небо намисто.

На душі моїй сум

Від осінніх тих дум.

Ранки стали холодні й прозорі.

А я осінню йду.

Та тебе не знайду—

Співчувають з висот мені зорі.

Осінь птахом кричить,

Що у вирій летить.

І не чути вже гомону в полі.

А я осінню йду

Навмання я бреду.

Все життя я у пошуках долі.

Як в осінній імлі

Скроні  вже в сивині

Пережитого більш , ніж доволі.

Моя осінь прийшла,

А я ще не знайшла

Хто позбавить душевної болі.

  

МОЛИТВА

Боже, милий, прости,

Що чуже я забрала.

Буду кару нести,

Бо ще раз покохала.

                Не карай, не суди,

                Не хотіла я цього.

                Не шукала журби

               Я для серденька свого.

Вся в тривозі тремчу,

Боже, що це зі мною.

Наче в прірву лечу

Вниз лечу головою.

                Знаю я, він чужий

                І не мала я права.

                Не карай, Боже мій:

                Я його – покохала.

Тепер серце болить

І карається з муки.

Боже милий, прости

До зір тягну я руки.

                Боже милий, прости

                Я ще раз покохала.

                Знаєш ти,  з висоти,

Що чуже я забрала.