ПРОЗА ЖИТТЯ

Зустрілись двоє одиноких,

Шукаючи спочинку для душі.

Не для кохання й слів високих,

А для тепла двох тіл вночі.

В житті обоє мали досить

Образ і зрад, і самоти.

Душа тепер спочинку просить:

Не сильних почуттів , лиш теплоти.

І хай це сумно, може низько

І просто: проза—це життя.

Обоє мають попелисько

І біль, і сум, і каяття.

То ж хай їм Бог пошле хвилини,

Щоб теплотою двох сердець

Щасливі стали дві людини.

Хоч без кохання. Хай му грець.