НІЧОГО ТОБІ НЕ ТРЕБА

А нам би з тобою радіти,

Що виросли наші діти,

Що ти є у мене, а я у тебе.

Та тільки нічого тобі не треба.

Не треба чеснот, домашнього ладу.

Бо додаєш ти до зради зраду.

Нащо тобі очі що в сумі никнуть,

Коли зовсім інші до тебе липнуть.

Нащо тобі руки,що ласку дарують,

Коли зовсім інші тебе хвилюють.

Мені поруч тебе так важко жити,

На сміх і горе тебе любити,

Тебе любити, тебе кохати

І лиш прощати… і лиш прощати…

НЕХАЙ ДІЙСНІСТЮ СТАНЕ КАЗКА

Загорни мене в ласку й ніжність,

Заховай у своєму серці.

Щоби казкою стала дійсність

І щоб було все—наче вперше.

Вперше були цілунки й сльози

І твоя незрівнянна ласка.

Розжени всі мої тривоги—

Нехай дійсністю стане казка.

Притисни мене міцно й ніжно—

Шепочи всі слова, що знаєш.

Бо кохань не буває пізніх

Воно прийде, якщо чекаєш.

НЕВЖЕ

Дощ плаче тужно за вікном

І ниє серце з муки,

Невже то було тільки сон:

Твої уста і твої руки.

Невже всі мрії і слова,

Що ми собі казали—

Зів’яла осені трава,

Майбутнього не мали.

Тепер у нас є дві дороги,

У кожної своя печаль,

Всій клопіт і тривоги,

Своя біда і навіть жаль.

Тепер у нас єдине небо,

А був донині – спільний дах.

Тепер у нас…та ні , не треба,

Бо правда наша не в словах .

Вона у дітях,що ми маєм,

Вона в чеканні і в журбі.

Ми золото на мідь зміняли

Й зарили горщик на горбі.

НЕ КАЖИ

Не кажи слова любові;

Краще—полюби.

Бо кохання, не у слові

Слів на вітрі не губи.

Обіцяй руками

Ласку без кінця

Нехай буде з нами

Правда, тільки – ця.

Обіцяй  очима

Море теплоти.

Житимем  щоднини 

В щасті я і ти.

НА ЧУЖИНІ

Тут  “ їдем мозками”,стаємо нервозні.

Все ради грошей та заради сім°ї,

А прийде пора і спочинемо в бозі

Нескінчені справи,лишивши свої.

     Тут маєм лиш  ліжко,щоб спати

     І день :контрольований час.

     І мрієм про те, як додому вертати,

     Якщо хтось чекає на нас.

Зруйновані сім°ї,розлучення, сльози…

Бо гроші главніші  за все

Здихнемо лиш стиха: о Боже,

Й заплакане витрем лице.

      Розлізлись між люди”немов мишенята”

      Колись ще  Шевченко писав.

      Навчаються діти,нескінчена хата….

      От дідько б проблеми побрав!

Все гроші і гроші ;їх завжди бракує

Рабуєш,працюєш—просвітку нема

Придбали одне ,а вже інше плануєш…

Глибокий колодязь без дна.

             І маєм так жити—лишень заробляти

             Не думать про себе: про всіх

             Студентів тягнути, купити їм хату.

             Крутитись, вертітись, не чуючи ніг. 

на душі моїй щем

На душі моїй щем

Плаче осінь дощем

І додолу пада жовтим листом.

Дощ сльозою біжить

І здається в цю мить

То розсипало небо намисто.

На душі моїй сум

Від осінніх тих дум.

Ранки стали холодні й прозорі.

А я осінню йду.

Та тебе не знайду—

Співчувають з висот мені зорі.

Осінь птахом кричить,

Що у вирій летить.

І не чути вже гомону в полі.

А я осінню йду

Навмання я бреду.

Все життя я у пошуках долі.

Як в осінній імлі

Скроні  вже в сивині

Пережитого більш , ніж доволі.

Моя осінь прийшла,

А я ще не знайшла

Хто позбавить душевної болі.

  

МОЛИТВА

Боже, милий, прости,

Що чуже я забрала.

Буду кару нести,

Бо ще раз покохала.

                Не карай, не суди,

                Не хотіла я цього.

                Не шукала журби

               Я для серденька свого.

Вся в тривозі тремчу,

Боже, що це зі мною.

Наче в прірву лечу

Вниз лечу головою.

                Знаю я, він чужий

                І не мала я права.

                Не карай, Боже мій:

                Я його – покохала.

Тепер серце болить

І карається з муки.

Боже милий, прости

До зір тягну я руки.

                Боже милий, прости

                Я ще раз покохала.

                Знаєш ти,  з висоти,

Що чуже я забрала.