А Я ЖИВУ

           

І  рану серця й біль душі

Зірковий овнівський неспокій

І сила вся у простоті,

А не в поезії високій.

Жіночій біль і віра в щастя.

Жадоба жити і кохати….

Все тут, в моїх віршах

Цього не можу приховати.

Хай лихословлять завидющі

І точать зуби простаки.

Та хай їм грець!

А я живу ,як хочу жити!

Їм зрозуміти невтямки.

живу по правилам своим

Живу по правилам своим

Ошибками своими их пишу.

И обещаниям чужим

Я  слепо  верить не спешу.

А просто стала я взрослеть

И ложь так стала очевидна,

От комплиментов тошных млеть—

Смешно  и  до горечи  обидно.

Мне часто кажется, порой

Что лучше быть «набитой дуррой»

Жестокой  даже лучше, злой

Всегда на нервах, хмурой.

Ведь доброту у мире зла
Никто теперь не привечает.
А лишь бы власть в руках была.
Одежда, лишь по ней теперь встречают.

Любовь и нежность, простота,
Душевный трепет и стенанья
Исчезли, канули, осталась пустота,
Воспоминанья о былом.... преданья.

Живу по правилам своим

И пусть я часто ошибаюсь.

Не верю я словам чужим…

Я «шишки» бью и… улыбаюсь.

роздуми

Я з радістю стрічаю днину

Хоч часто з болю ломить спину,

І не осуджую  і не караю,

А з розумінням все прощаю.

Не падаю я, перечіпаюсь …

І досить часто помиляюсь.

Караюсь, мучуся і  каюсь.

Та за брехнею не ховаюсь.

І щоб не плакати – сміюся,

Комусь банальною здаюся.

Життя , таким як є сприймаю.

Чудес я більше не чекаю.

І лиш єдине ще болить—

Вкусити , кожний норовить.

Я -- жінка

 А я – не  ніхто!

Я – жінка!

Всесвітня частинка

І світу – краплинка .

А я-- не  ніхто!

Я – Мати!

І горда, що стата

Цим іменем я величата .

А я – не ніхто,

Я – кохання,

Я – ніжність , я – ласка,

Бажання твоє і чекання.

А я – не ніхто!

Я – щастя,

Що легко у  руки

Не кожному дасться.

 А я – не ніхто.

Я є і я буду….

Знайди мене в цьому світі.

Если не имеешь .....

Бессонными    ночами

                Я  о  тебе  мечтала,

Бессонными    ночами—

                Я  за   тобой   страдала.

Ждала   тебя,  желала

                И верила   в любовь.

Я   молча  ожидала

                В  себе  носила  боль.

Но дни  прошли  за  днями…

                Я   стала  понимать , --

Что  то , что  было  с нами

                Любовью   не  назвать.

А были  дни  разлуки 

                И  боль  в  душе  была ,

И  было  все  от скуки ,

                И  было  все  от  зла…

От  без  исходной   злости

                На  всю семью—

Тебя  посмели  бросить!!!!

                Ты  душу  рвал  мою.

Слезами  я  платила

                 Твой  эгоизм  и боль….

По-женски    все простила

                Поверила  в любовь…

Но   только  в  дни  разлуки

                Я  стала  понимать….

Что  если  не имеешь—

                Не  можешь  потерять.

я одиночества очень боюсь......

Я одиночества очень боюсь….

И поэтому, сильно надеюсь,

Что встречу любовь и развею я грусть

И что быть я счастливою снова сумею.

Только где ты , единственный мой…..

Почему мы так долго в разлуке….

В этой жизни тяжелой и злой

Так нужны твои сильные руки.

Так нужна твоя ласка , любовь

И улыбка твоя , и участье ,

Чтоб ушла из души моей боль……….

И оставила место для --- СЧАСТЬЯ.

так хочу я

З тобою я, а чи без тебе

Повір: живу ,бо жити треба

Не знаю – де беруться сили

Та бачать люди—я щаслива.

А  хочу я ,не так багато:

Грошей, кохання, власну хату,

Жіночого  простого щастя,

Так хочу я. Мені це вдасться.

*******

  Плаче день сьогодній,

Падає дощем

Моросить холодний

 Викликає щем.    

        Від тривог і суму

        Нема забуття

        І важку цю думу

        Маю все життя.

  ================

Як хочеться почати знову

Як хочеться  почати знову

Із чистого листа своє життя.

Без злого, без байдужого, чужого,

Без сліз, помилок, каяття.

Як хочеться кохати щиро

На все життя, на все життя.

Повірити у казку, в диво,

Купатись в щасті, мов дитя.

Як хочеться—все зрозуміти.

А розпач, муку й пустоту—

Закинути,залишити, забути

Той біль, від зради—самоту.

Я хочу щастя

Летять літа, минають роки.

Їх не вернути з далини.

І часто кажуть: світ широкий…

Та в цім широкім , стрілись ми.

І защемить душа в чеканні,

Мов птах в бездонній вишині,

Як бачу очі ті жадані,

Що в серце дивляться мені.

А я вся тягнуся до тебе:

Така податлива й проста.

О Боже, не суди, не треба.

Я не бездумна, не пуста.

Я хочу щастя трішки мати.

Хоч раз зігрітись, чи згоріть.

І хай це гріх—в мій вік кохати,

Та ради цього варто жить.

І хай мене не судять люди.

Така я а світі не одна.

І кари більшої не буде,

Ніж та, що вибрала сама.

Я пишу вірші............

Я пишу вірші, пишу вірші—

Іноді гарні, часто  гірші.

Свій біль і смуток і тривоги,

Своє життя, свої дороги:

Вкладаю щиро на папері,

Відкривши музам, навстіж двері.

Я пишу вірші , мов молюся:

Я не зламаюсь, не зіб’юся

Несуть свій біль за днями дні,

Чому ж не легшає мені?

Так хочу скинуть на папір

Свою тугу, мов камінь з гір.

Я знаю , як зрада болить

Я знаю, як зрада болить

І як б’ється туга у груди,

Що, здається ,настане мить—

І боліти нічого не буде.

Просто роки мої вже не ті,

Коли все починають знову.

Я  достатньо прощала вжитті,

Довіряла твоєму слову.

Я стомилась чекати біль,

Я стомилась прощати зради.

Ти у мене не цукор—сіль,

Я глуха на твої «серенади»

Знаю я, що за кілька днів

Ти плюєш на свої обіцянки.

Що для тебе мій розпач гнів?

Важливіші свої забаганки.

І живеш ти ,немов у сні,

І шукаєш все ту єдину.

І збрехавши щораз мені:

Ти смієшся з дурепи в спину.

Я б хотіла.......

Я б хотіла з тобою розстатись,

Щоб ніколи не зустрічатись,

Щоб не бачити і не чути,

З серця вирвати і забути.

Я б хотіла, щоб наші долі,

Розійшлися, як вітри в полі.

Я б хотіла би жити різно,

Я б хотіла…

                На жаль вже пізно.

Що для доні хоче мати

Хоче небо прихилити ,

Хоче бурю зупинити.

Хоче щастя і любові,

Щоб завжди була здорова.

Хоче долю найсвітлішу

І усмішку наймилішу.

Щоб багата і щаслива

Була, донечка вродлива.

Друзів тільки найвірніших,

Світлих днів найщасливіших.

Щоб йшли біди стороною,

Щоб життя цвіло весною.

Чоловік, щоб був єдиним

Добрим був і не ревнивим.

Щоб цінив , любив ,леліяв

Ні про кого більш не мріяв.

Щоб в житті їй все вдалося

Все , що мріє, щоб збулося.

Щастя, донечко й любові

Я бажаю знову й знову.

Чому

Чому трапляються розлуки,

Що крають серце на куски.

Коли стають холодні руки

І різними стають думки.

                Чому стають чужими двоє,

                Що були поруч і кохали.

                Що поєднали серце своє

                Майбутнє мріяли й чекали.

Чому стає колюча мова,

Уста ненавистю палають.

І досить погляду,не слова,

І сльози очі заливають.

                Чому так важко зрозуміти:

                Було усе. Закінчилось. Немає.

                Було б на краще—не зустрітись.

                Так біль голосить, серце крає.

Чому? Навіщо і коли.

Забракло слів і розуміння.

Якої вечорової чи денної пори

В серця вселилось божевілля.

                Чому? Я змучилась прощати

                І правду відділяти від брехні.

                Чекати ,все життя, чекати,

                Щоб вірним був лиш ти мені.

Це ж треба такому статись

Це ж треба такому статись

По-дурному так закохатись

До безтями отак влюбитись

Наче мухою в мед втопитись.

                І все знаю все розумію

                Чую голос і враз… німію,

                Закриваю уста і очі

                І нічого вже більше не хочу.

Чому доля така примхлива.

Ох нещасна я й нещаслива.

Сумніваюсь, караюсь, гину,

Важко нести , але не кину.

                І хрестом це лягло на душу.

                Пересилити себе мушу.

                Боже, дай мені розум ,сили,

                Щоб нелюбим зробився милий.

Пережити гірку цю муку

Подай ,Боже,рятунку руку,

Подай знак,поможи ,як знаєш…

Лиш не кидай: вже він кидає.

                

Україні

Україна терпіла й стерпить…

Її можна до скону бити,

А вона все весною вербить

І продовжує всіх любити.

                Вона щира й багата мати:

                Всіх годує і всіх голубить.

                Вона може останнє дати,

                Заховає, спасе не згубить.

І терпляча вона і сильна.

Зерном, квітом—усім буяє.

Це єдина—моя Вкраїна

Проводжає нас і стрічає.

                І додому ночами кличе,

                І чекає нас щохвилини,

                І тугою чаїною квиче;

                Ми до неї думками линем.

Всі ми діти одної Мами,

Із одного зерна й криниці.

Нас не знищити , не зламати,

Бо козацької ми є міці.

                І хай бродимо ми світами

                Та душа залишилась вдома.

                Ще повернемось ми до Мами,

                До плеча припадем від втоми.

У долі є для нас усе

У долі є для нас усе:

Є зустрічі і розставання,

Є сміх і сльози й каяття,

Останнє й перше є кохання.

                Життя не пестить нас завжди,

                Це не суцільні насолоди,

                Не райські золоті сади

                І не гареми повні вроди.

Життєвий шлях тернистий:

Він повний болю й гіркоти.

Немовби коник норовистий—

То піднесе, то кине з висоти.

                У тім горнилі нас гартує.

                Стаєш, як сталь,або,як сіль.

                І хтось живе,а хтось існує

                Не всіх нараз ламає біль.

Ми всі по—різному щасливі.

Нещасні -- на одне лице

Буяєм на политій ниві

Чи гинемо маленьким озерцем.

                Все доля нам приготувала.

                І дала сили хрест нести.

                Дала надію, щастя дала,

                Дала майбутнє,де є—Ти.

Ти відправив мене у світи

Ти відправив мене у світи,

Послав гроші мене заробляти.

І за гроші мої, почав ти

З молодими себе потішати.

                І не досить одного «прости»,

                Бо слова, це пусті обіцянки.

                І не зможеш ти щастя знайти

                У  обіймах пустої коханки.

Пусто стало мені на душі.

А заплакати сліз я не маю…

Сповідаюсь я в цьому вірші

На папері себе я шукаю.